Мицканюк Іван Андрійович ("Кукол") - командир запасної сотні УПА

Про сотенного УПА “Кукола” - Мицканюка Івана Андрійовича відомо, що був він родом з села Яворова (присілок Віпчинка 1) з родини Кривишиних (вуличне назвисько); народжений імовірно 1914 року, але ця дата непевна. Навчався в яворівській сільській школі, приймав активну участь у діяльності аматорського гуртка “Просвіти” (особливо добре йому вдавалися ролі євреїв), служив у польській армії i одружився у відносно молодому віці. Його дружина Марія була дочкою Палія Гелетюка (Романікового), родом з присілка Широкий. Під час німецької окупації Іван вступив до ОУН i за завданням Організації служив у допомоговій українській поліції в Жаб’ю (нині Верховина). Завдання полягало в тому, аби здобути можливість додаткового військового вишколу i доступу до зброї, гостро необхідної при формуванні спочатку відділів самооборони, а згодом - УПА. 3 1944-го року, ще коли терен займали німецькі та угорські війська, Іван перейшов разом з дружиною в підпілля; маленьку донечку виховували родичі, а згодом - навіть чужі люди. Невідомо коли i за яких обставин йому присвоїли псевдо (прибране назвисько) “Кукол”, а в зв’язку з відповідним досвідом доручили формувати запасну сотню УПА. Його стільцями стали близькі й сусіди, а також невідомі нам особи з інших теренів; Їхні Імена подибуємо у кримінальних справах 1945-48 років, де їм інкримінується приналежність до повстанського відділу, очолюваного цим командиром. Зовсім недавно, в Центрі досліджень визвольного руху (ЦДВР, м. Львів) було виявлено світлину високої якости групи “Кукола”; її вмістили в книгу “УПА - армія нескорених ”, але помилково підписали, що це повстанський відділ з Тернопілыцини. На жаль, майже нічого невідомо про бойовий шлях “Кукола” i його coтнi; правдоподібно цей підвідділ брав участь у бою з групою НКВД на присілку Черлений в квітні 1945-го року, де було вбито трьох офіцерів та близько 15 солдат (офіцерів забрали до Косова і поховали в братській могилі , а трупи рядових скидали до якоїсь стайні i там спалили); з боку повстанців були двоє поранених та захоплений (через його неуважність) сотенний Боцвінчук Василь-“Явір”. Надалі - до 1948-го року Іван Мицканюк з дружиною перебували в глибокому підпіллі. В камаральному лісі Яворова п. Василь Рибенчук, який малим хлопцем іноді виконував деякі доручення “Кукола” та приносив йому їжу, показав місце одної з криївок, де повстанці зимували з 1946 на 1947-й рік. Розташована неподалік гірського потічка Бедзвінний, криївка може бути реконструйована i облаштована як туристичний об’єкт, але для цього потрібне обстеження за допомогою міношукача... Місце постою сотенного виказав зрадник (його, до речі, не оминула справедлива кара - зусиллями СБ ОУН було неспростовно доведено цей злочин i його покарали на смерть; згодом радянська влада оголосила, що він - «жертва злодіянь націоналістів». Свій останній бій «Кукол» і його вагітна дружина прийняли неподалік обійстя Ольги Окуневської. Першим впав Іван, Марія відстрілювалася до останнього патрона, і теж впала скошена ворожою кулею. Вбитих повстанців - чоловіка i дружину енкаведисти понесли до центру села i кинули неподалік кладовища. Через кілька днів хтось закопав їх на полі, котре згодом дісталося членові “істрєбітєльного батальйона” (раніше належало церкві). Майже 46 років пролежали останки борців за волю України Івана та Mapiї Мицканюків разом з їх ненародженим дитям в неопечатаній могилі, а 1993-го року зусиллями Косівського Братства ветеранів УПА i активістів Пласту їх було віднайдено i урочисто перепоховано поблизу церкви Пресвятої Трійці.