"Борис", провідник коломийської округи

Восени 1950 р. окружний провідник Коломийщини "Борис" ( Легкий Григорій) та окружний провідник Буковини "Сталь" ( Савчак Василь) проводили останню нараду напередодні зими. Повстанці отримували явки і паролі, вказівки щодо діяльності на найближчі півроку та заходи безпеки. Нарада добігала кінця, чимало її учасників вже покинули район хребта Корметура у шешорських лісах, та енкаведисти- не без допомоги свого агента "Кордуба" — таки вистежили місце зібрання і оточили постій.
"Борисе! — пролунало раптом зовсім недалеко. — Я полковник Н. Ви оточені. Пропоную життя за співпрацю..."— його слова заглушили автоматні та кулеметні черги.
Нерівним був той бій. Оточені з усіх боків багатократно переважаючими силами противника, повстанці намагались прорвати кільце то в одному, то в іншому місці, але зробити це було годі. Автомат "Бориса" не змовкав ні на хвилину, вже було багато вбитих і поранених з обох сторін. Провідник розпорядився знищити всі наявні документи. "Друже провіднику, кінчаються набої!"— доповів Петро Підлетейчук.
Хтось з охорони. "Гранати до бою!"— віддав свій останній наказ Григорій Легкий. Захлинався російський ППС, посилаючи останні кулі в напрямку ворога, аж раптом обпекло плече і перестала слухатись права рука.
"Поранений," — майнула думка, а вже ліва намацувала кільце на порепаному корпусі осколочної гранати. Підтягнув холодний метал до грудей, потягнувся за другою, фугасною.

"Провідника поранено!" — долинули чиїсь слова. "Друзі, проривайтесь, я їх стримаю," — хотів крикнути "Борис", але вийшов тільки глухий хрип. Нагинаючись до землі, в його сторону бігли двоє червонопагонників. Фугасна граната, кинута ослабленою лівою, вибухнула зовсім недалеко, але одного напасника таки дістав її осколок, — той упав на землю. Другий заліг, але з-за смерек з'явилися ще троє. "Беріте жівьйом!"— долинула коротка команда, і четверо короткими перебіжками побігли до пораненого провідника. Косились на відкинутий вбік автомат, але впевненості у безпорадності пораненого додавала нерухома скривавлена рука. Ось до повстанця кроків 15, 10... Вороги вже бігли на повен зріст. "Борис" рішуче рвонув кільце осколочної Ф-1 і витягнув її з-під себе. "Ложи..." — не встиг закінчити котрийсь з напасників, як оглушливий вибух сколихнув Карпати. Луна пішла горами, відбилась від них і попливла в сторону Поділля...
Провідник "Сталь" також загинув у тому бою. Обидва тіла окупанти возили до Києва для демонстрації високому начальству як доказ, що з повстанським рухом розправилися. їх поховали у невідомому місці. Пам'ятний хрест — як символічна могила — стоїть тепер там, де "Борис" прийняв останній бій.
Легкий Григорій син Йосипа, народився 21 червня 1922 р. на Тернопільщині (с. Слав'ятин Підгаєцького (тепер Бережанського) р-ну). Закінчив у рідному селі початкову школу, вступив до Станіславської гімназії, яку закінчив із золотою медаллю, став членом юнацтва ОУН. 1943 р. його як активного члена Організації схопило гестапо. Засудили до розстрілу і повезли до Львова. У районі Бурштина Григорій вискочив на ходу з поїзда й так уник вироку. До 1944 р. виконував обов'язки пропагандиста проводу ОУН, а тоді був призначений окружним провідником Коломийщини.
Під керівництвом "Бориса" повстанці вели бої з німецькими, угорськими та більшовицькими військами. У 1948 р. був нагороджений Срібним Хрестом Заслуги.
У день загибелі 20 жовтня 1950 р. йому йшов 29-й рік. Вічна Тобі пам'ять, брате! Петро ПІДЛЕТЕЙЧУК, Петро ЛЕГКИЙ